Що нищить довіру українців до своїх консульств і як тому покласти край

Версия для печати

Раптове призупинення у квітні консульських послуг для чоловіків призовного віку по-різному, але зачепило всіх, хто живе за кордоном. Хронічні проблеми наших консульств: хамство, недосконалість програми онлайн-реєстрації, подвійні черги, відсутність відповідей на запити громадян — усе загострилося максимально. Але всі ці проблеми не нові. Про них можна було почути 2008-го чи 2021 року так само, як і 2024-го. І не тільки самі проблеми, а й емоції, що за ними стоять, лишаються тими самими — часто це образа або злість. Це свідчить, що ситуація із призупиненням консульських послуг стала лише черговим проявом системних проблем у цій сфері, а обурення ними, що вихлюпнулося назовні, сформувалося не вчора. Якщо їх не усунути, вони й далі будуть підважувати основні функції консульської служби — захист громадян, збереження спільноти громадян за кордоном і її зв’язків з Україною.

Про які проблеми йдеться? Про це розповідає видання ZN.UA.

Учасники консульських процесів по обидва боки «віконця» стикаються з дуже різними питаннями, але їх можна узагальнити до двох категорій — ресурсні та комунікаційні, причому другі часто підсилюють перші.

Ресурси

Україні ніколи не вистачало грошей і людей для належної дипломатичної присутності за кордоном. Особливо від цього страждали «далекі» напрямки, як-от Африка чи Латинська Америка, і наслідки цього відчуваються зараз: багато цих країн у кращому разі нейтральні, а деякі підтримують російську агресію. Але й для «пріоритетної» та «престижної» Європи часто бракувало ресурсів, щоб і задовольнити попит на консульські послуги для власних громадян, і належним чином працювати з країнами-партнерами.

Ситуацію могла б змінити ухвалена 2021 року Стратегія зовнішньополітичної діяльності України, яка однією з 12 основних цілей визначила підтримку українців за кордоном та їхнє залучення до державотворчих, соціальних, економічних проєктів, а також ставила завдання розширювати дипломатичну присутність.

У цьому напрямі навіть було зроблено важливі кроки. 2023 року відкрилися дев’ять нових дипломатичних установ, а кількість консульських працівників збільшилася на 13% — до 340. Проте виклики зросли більше — до кількох мільйонів українських мігрантів додалися ще щонайменше чотири мільйони вимушених переселенців. Тільки в ЄС+ станом на лютий 2024 року було зареєстровано 4,155 мільйона бенефіціарів тимчасового захисту — громадян України. За оцінкою МЗС, усього за кордоном зараз перебуває 8,4 мільйона українців.

Багато хто з них потребував і потребує видачі документів, довідок, надання нотаріальних послуг, реєстрації народження дітей — речей, без яких неможливе життя в іншій країні і часто неможливий зв’язок із країною власною. Тож навіть після збільшення штату і з урахуванням найму місцевого персоналу 340 консульських працівників не встигають і не можуть встигнути обслуговувати запити восьми мільйонів людей.

«До 24 лютого 2022 року понад 50% громадян України ніколи не були за кордоном», — говорить консул України у Гданську Олександр Плодистий. Він пояснює, що відсутність досвіду життя в новому середовищі та надзвичайні обставини виїзду призвели до того, що потреба в консульських послугах українців, які виїхали після початку широкомасштабного вторгнення, була суттєво вищою. Завдяки толерантній позиції польської влади змогли перетнути кордон люди не тільки без закордонного паспорта, а й узагалі без будь-яких документів.

Це призвело до того, що подовження паспорта, довідка про підтвердження громадянства, внесення до паспорта дітей надовго стали найпопулярнішими консульськими послугами. За словами консула, 2024 року структура попиту частково повернулася до показників до вторгнення. Зараз найпопулярнішими консульськими послугами є отримання нового паспорта, нотаріальні дії, підтвердження водійських прав і реєстрація громадянства новонароджених дітей.

В останні місяці проявилася ще одна тенденція — зріс попит на консульські послуги з боку людей літнього віку, які не можуть пересуватися і потребують виїзного обслуговування, на що також витрачається набагато більше часу, розповів Олександр Плодистий.

Комунікація

Браком ресурсів можна принаймні частково пояснити інший аспект проблеми — комунікаційний. Українці за кордоном дізнаються про важливі рішення запізно або не знають про них зовсім, їм бракує механізмів комунікації важливих меседжів з боку влади, у тому числі, щоб протистояти російській пропаганді. Окремо стоїть питання дискримінаційного ставлення з боку співробітників консульських служб.

«До українців в українських консульствах ставляться, як до надокучливих мух», — каже українка, яка приїхала до Польщі ще до 2014 року і яка побажала залишитися анонімною. За її словами, зверхність і ставлення до громадян як до неповноцінних, до баласту, який заважає дипломатам «нормально працювати», були відчутними в дипустановах України за всіх часів. «Буває таке, що український консул тобі говорить, що те, що ти приїхав сюди, це твої проблеми, і якби тобі була потрібна Україна, ти не поїхала б», — додає вона. Ці слова підтверджують і українці з окупованих територій, які зіштовхувалися з подібним досвідом зверхнього ставлення в дипустановах у Грузії.

На інший аспект неналежної комунікації скаржиться голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький. На його думку, українським дипломатичним установам не вистачає цілеспрямованої політики протидії російській пропаганді та залучення до неї українських громад за кордоном. «Ми із задоволенням поширювали б спростування того, що говорять путінські пропагандисти тут, в Італії. Але хотілося б мати меседжі, а їх повинні давати на центральному рівні. І тут є інформаційний вакуум», — говорить він про поширений в Італії російський наратив щодо «зірваних мирних угод».

Також пан Городецький критикує відсутність інформування щодо технічних аспектів роботи консульств і посольств. Запроваджена у квітні 2024 року вимога реєструватися в онлайн-чергу для отримання більшості консульських послуг тільки через «Дію» або Bank ID сприймається як така, що обмежує доступ для громадян України, які вже багато років живуть за кордоном і не мають цього застосунка, українського номера телефону або банківського рахунку. Альтернативні шляхи існують, але загалу про них невідомо.

«Якщо є інший механізм, то було б добре, щоб про нього говорили і щоб він реально працював», — каже Олесь Городецький.

Виходи

Попри деякі позитивні зміни у роботі українських консульств за останні роки, складається враження, що задекларовані в Стратегії зовнішньополітичної діяльності принципи залучення українців за кордоном до «державотворчих, соціальних, економічних» процесів в Україні ризикують залишитися тільки на папері, якщо не буде знайдено рішень для ресурсних і комунікаційних проблем у роботі консульської служби.

Якщо говорити про пошук ресурсів, то тут ситуація складна. Навіть гроші не вирішують усього. Здавалося б, не так багато потрібно коштів, щоб обладнати додаткове робоче місце в консульстві, але це може потягнути за собою необхідність змінити приміщення або суттєво переобладнати, що в свою чергу призводить до збільшення витрат уже на порядок.

До того ж зараз, під час війни, питання збільшення фінансування дипломатичних і консульських установ очевидно не є пріоритетним. Проте можливі інші шляхи залучення ресурсів. Перший — використання потенціалу міжнародних організацій. Частково воно існує і зараз — УВКБ ООН надавало допомогу обладнанням консульським установам України, зокрема, в Польщі. Другий — успішний досвід передачі частини функцій з видання документів за кордоном до ДП «Документ» свідчить, що деякий функціонал консульств може бути переданий стороннім постачальникам послуг, у тому числі комерційним, щоб розвантажити дипломатичні установи. Третім шляхом пошуку додаткових ресурсів може бути запровадження своєрідного воєнного чи додаткового консульського збору для діаспори. Цей варіант має підтримку у тому числі серед самих українців за кордоном, і його пропонує процитований вище пан Городецький.

Щодо комунікаційних проблем, то тут ситуація водночас і простіша, і складніша. З одного боку, їхнє вирішення начебто потребує менше вкладень. Варто було б запровадити ефективні, реально діючі механізми комунікації з громадою та зворотного зв’язку, у тому числі щодо якості послуг і фактів дискримінації чи неналежного ставлення з боку представників українських консульств до громадян України (і не тільки). Зараз принаймні в деяких консульствах ведеться відеофіксація прийому, проте можливість оскаржити якісь дії чи висловлювання службовців консульства не інституціоналізована і доступна тільки через загальні засоби комунікації. Звісно, що мало хто на це йде, як і взагалі на будь-яку очну та відкриту комунікацію проблем.

Консульська служба України і громадяни України за кордоном не довіряють одне одному і все ще залишаються по різні боки не тільки віконця у приміщенні консульства, а й якихось ментальних барикад, зведених в уяві обох сторін.

Добре ілюструє стан справ із консульською службою України та її відносинами з громадою цікавий факт про основоположну для роботи консульських установ Віденську конвенцію про консульські зносини 1963 року. Вона досі не має офіційної версії українською мовою. В український корпус законодавства включено тільки її російськомовну версію, підписану і ратифіковану ще Радянським Союзом. Можливо, деякі підходи до роботи консульств, якими незадоволені українці, як і російський текст, просто лишилися у спадок з тих часів, коли люди за кордоном були за визначенням «проблемою».

Фото: Getty Images

«Аргумент»

На цю тему:

• Як зміниться життя українців за кордоном після припинення консульських послуг для чоловіків
• Які наслідки матиме рішення про "покарання" українців за кордоном
• Українські чоловіки 18-60 років не зможуть отримати паспорти за кордоном – постанова КМУ