Рух за свободу корінних народів рф: чому Україні варто його підтримати

Версия для печати

Наративи російської пропаганди, починаючи з 2014-го року, включають уже звичний набір тез: зовнішнє управління, нацизм, НАТО під носом, а ще багатонаціональний народ (українці, євреї, поляки, білоруси, росіяни тощо), деякі частини якого буцімто потребують захисту. Проте з такої точки зору і в рф є, кого захищати.

Етнічний склад рф налічує 47 груп корінного населення. Деяким із них, як от Татарстану, Башкорстану, Калмикії, Чеченській республіці, Інгушській республіці тощо, "пощастило" бодай би мати свою національно-територіальну автономію. Народи ж Крайньої Півночі та Сибіру про власну автономію у складі рф можуть хіба мріяти.

Корінні народи проживають на території Північного Кавказу, Ідель-Уралу, Сибіру та Далекого Сходу. Географія направду не маленька. Ми вже побачили правоохоронний безлад на території рф під час бунту Пригожина. І це лише в Ростові та Воронежі. Якщо ж антиросійські рухи охоплять вищезазначену територію — Україні це буде тільки на руку. Як і самим народам, які фактично знаходяться в легалізованій російській окупації.

Як росія вбивала інші етноси

Починаючи з XV століття, відколи росія веде свою експансію в тому чи іншому вигляді, корінні народи та їхні культурні прояви стають чимось небажаним на своїй же землі. До захоплених московією земель використовували стандартний російський набір тактик: поневолення місцевого населення, захоплення земель та всіх корисних копалин, розміщення військових гарнізонів, заселення земель російськими колоністами для зміни етнічного складу, навернення місцевого населення в православ'я, викоренення місцевих мов (замінюючи на російську) тощо.

Максимально протистояли російській колонізації народи Північного Кавказу й Уралу, значно менше - Сибіру та Далекого Сходу. В результаті колоніальної політики росії були знищені ідентичність народів, їхні мова, культура та автентична релігія, право на громадську активність та власні політичні інститути. Не кажучи вже про пограбування цих територій та передачу корисних копалин до центру. Що народи отримали натомість? Автономію у складі рф. Щоправда, мова не йде про захист національної спадщини та інтересів.

Десятиліття колоніальної політики, російська пропаганда, бідність, низький рівень освіти, відсутність власних етнічних політичних інститутів та опозиції призвели до того, що ці народи стали постачальником тимчасово живих тіл на війну проти України. Пропаганда настільки промила мізки колись вільним народам, що замість того, аби подолати власну бідність та спробувати надихнути свободу у свій люд, громадяни рф хочуть позбавити свободи інший народ.

З точки зору російської влади простіше та дешевше у цій війні використовувати представників корінних народів. До всього, дякуючи ЗСУ, кількість активного молодого населення (це ті, що могли би мати найбільший протестний потенціал) поневолених народів істотно скорочується. Вигідний фактор для того, аби й надалі безперешкодно контролювати ці землі.

З посиленням тиску на культурних і громадських діячів корінних народів росії, вони емігрували та створили різни об’єднання, метою яких є просвіта своїх краянинів, а також пошук спільної стратегії задля припинення геноциду своїх народів і дезінтеграції росії. На тлі цього в України з’являється і своя важлива роль.

Навіщо Україні сприяти деокупації територій в рф?

Дискусійним є питання: чи варто Україні витрачати ресурси на звільнення народів, представники яких прийшли до нас з війною? На мій погляд, в в України може бути подвійна мета: по-перше, це бути прикладом позбавлення колоніального минулого для інших народів, що повністю або частково окуповані рф. Друга ж мета суто прагматична: чим меншою буде підтримка режиму путіна серед корінних народів росії та чим потужнішим буде національно-визвольний рух, тим швидше відбуватиметься дезінтеграція росії. І відповідно меншатиме тиск росії на Україну. Більша кількість незалежних народів на території нинішньої росії — запорука ослаблення московської влади. Це нам і потрібно.

І українська влада вже рухається в цьому напрямку. Доволі непомітним в інформаційному полі залишилася ухвалена Верховною Радою постанова, якою ми визнали Чеченську Республіку Ічкерія територією, тимчасово окупованою рф, та засудили геноцид чеченського народу. Тоді я зазначив про важливість того, що до створення цієї ініціативи долучилися представники батальйону Шейха Мансура — бійці за волю України, які хотіли би спокійно проживати на власній території, проте не можуть цього зробити через російську окупацію.

Підтримуючи національно-визвольні рухи на території росії, Україна продовжить ту роботу, яку колись, понад 100 років тому, розпочала Українська Центральна Рада. Тоді у вересні 1917-го було створено З’їзд поневолених народів росії і саме тоді вперше Україна взяла на себе відповідальність і лідерство в процесі звільнення народів росії від московського колоніалізму. Перший з’їзд пройшов в Києві, у його роботі взяли участь 92 делегати від різних народів. Делегати з'їзду відзначили провідну роль України у перебудові росії на нових засадах, підтримали наш курс на автономію. Попри те, що через жовтневий заколот 1917 року З’їзд існував недовго, він заклав основи для оголошення суверенітету багатьох поневолених народів.

У сучасної України є шанс сьогодні, у часи війни з рф, довести, що ідеї звільнення народів росії, закладені понад 100 років назад, знов актуальні. Україна готова простягнути руку допомоги корінним народам на їхньому шляху до національного відродження. Ми готові визнавати факт російської окупації над поневоленими народами, представники деяких з них наразі б’ються і за нашу Незалежність. Як це було на прикладі Ічкерії.

Що робитиме влада?

Першим кроком, який має розпочати діалог щодо майбутнього післявоєнної росії і народів, що її населяють, є утворення парламентом України Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань розробки основних засад державної політики щодо взаємодії з національними рухами рф. Основними функціями комісії стануть:

• підготовка та надання пропозицій щодо законопроектів, проектів інших актів , які стосуються політики України щодо післявоєнної рф та народів, що її населяють;
• налагодження зв’язків з парламентами іноземних держав та міжнародними організаціями для обміну досвідом тощо.

Наразі можу повідомити, що проєкт постанови для створення такої комісії ми вже зареєстрували. Моя кандидатура пропонується на голову ТСК, а Марія Мезенцева — заступницею. Колега цього року стала головою Комітету з питань рівності у ПАРЄ, тож наші напрацювання надалі буде реально підіймати і на міжнародному рівні, адже російська влада регулярно нехтує питаннями рівності щодо корінних народів.

Крім того, до складу ТСК від фракцій та груп делеговані народні депутати Володимир В’ятрович, Ігор Гузь, Олег Дунда, Сергій Євтушок, Євгенія Кравчук, Дмитро Наталуха, Богдан Яременко, Микита Потураєв та інші. Останнього обрали віце-президентом парламентської асамблеї ОБСЄ під час останнього нашого візиту до Канади, тому сподіваємося, що це посилить наші позиції у визволенні корінних народів від російського гніту.

Також Комітет з питань Регламенту вже дав позитивний висновок щодо проєкту нашої постанови про створення ТСК. Профільний комітет рекомендував ВРУ розглянути проєкт постанови та визначитися щодо нього шляхом голосування з урахуванням зауважень, викладених у висновку. Фактично це схвальне рішення з кількома лише технічними зауваженнями.

Ми мусимо змінювати бачення поразки росії у війні. У той час, коли низка країну заходу та Китай прагнуть контрольованої поразки окупантів, ми маємо довести їм, що цього буде замало. Адже російський тероризм стосується і внутрішніх народів, і інших країн, що вже не раз страждали через воєнну агресію. Світ має прагнути не тільки поразки рф, але ще й її регіоналізації: на чинній тимчасовій карті росії має постати низка нових країн, що сформуються за етнічним поділом. А це можливо лише за підтримки корінних народів, які незгодні з російським імперіалізмом.

Сподіваюсь, що ми зможемо відродити ідею УЦР, остаточно вийти з-під російського ярма і допомогти корінним народам зрозуміти свою роль у сучасних перетвореннях та звільнитися від багатовікового поневолення. Звичайно, цей процес не буде ні простим, ні швидким. Але зусилля варті того, аби забезпечити нашим майбутнім поколінням життя без тюрми народів біля свого кордону.

Автор: Ярослав Юрчишин, народний депутат Верховної Ради IX скликання

Вгорі: плакат УПА, де українці разом із іншими народами знищують тюрму СРСР. Художник: Ніл Хасевич

(Джерело).

«Аргумент»

На цю тему:

• Як московити стали росіянами. Історія містифікації тисячоліття
• Людожерство по-російськи: Чому Геродот вважав мешканців Залісся справжніми дикунами
• Вторгнення «імперії зла» у Чехословаччину і криваве придушення «Празької весни»
• Миф «великорусская нация». Во что верят язычники с берегов главной русской реки Волги
• Мифы Московии. Часть 2: а русские ли лапти и триколор?