Розстріляний авангард: як російське вторгнення руйнує модерністську спадщину України

Версия для печати

Схід та південь України під час російського вторгнення стали епіцентрами боїв та цілями регулярних обстрілів. Ті ж регіони на початку ХХ століття були центрами розвитку авангардного мистецтва – у Харкові, Запоріжжі та Херсонщині творили художники-футуристи, майстри конструктивізму, реформатори української літератури.

Про те, що відбувається з їхньою художньою спадщиною зараз, на чотирьох прикладах розповідає currenttime.tv.

Вивчення та осмислення авангардної спадщини, створеної останніми роками царської та перші десятиліття радянської влади, як частини національної культури йде в Україні вже давно. Але лише на тлі повномасштабного російського вторгнення зусилля українських музейників та мистецтвознавців здобули міжнародне визнання. Великі музеї вперше масово зайнялися рекласифікацією художників та їхніх творів, які вважалися раніше "російськими", деякі інституції вже вирішили відмовитися від парасолькового терміна "російський авангард". У прокат Європою вирушив випущений в Україні незабаром після початку вторгнення документальний фільм режисера Дар'ї Онищенко "Малевич", який концентрується на українському походженні великого супрематиста та впливі на нього національної культури.

Євросоюзом гастролює і виставка київського музею "Міський арсенал" "Футуромарення. Україна та авангард". Зараз вона гостює у художньому музеї KUMU у Таллінні. До показаної 2021 року в українській столиці виставки додалися нові експонати: фільм про захист колекції "Арсеналу" в умовах військового стану та інсталяція, присвячена конструктивістському будинку "Слово" в Харкові, пошкодженому російськими обстрілами 2022-го.

Пам'ять про "слов'ян"

Шестиповерховий житловий будинок на вулиці Культури, 9, почали будувати у Харкові 1927 року за проектом архітектора Митрофана Дашкевича. Будівля призначалася для культурної еліти першої столиці Радянської України музикантів, акторів, художників. Але насамперед – для літераторів періоду бурхливого розвитку україномовної поезії та прози. Будинок при погляді згори має вигляд букви С, і особисте ім'я – будинок "Слово". Мешканці культурного співтовариства, що утворилося завдяки компактному розселенню інтелігенції, називали себе будівельниками "Червоного ренесансу" або просто "слов'янами". Повну історію будівлі та список її мешканців, від найвідоміших до двірника, сьогодні можна знайти на присвяченому будинку сайті.

Вид на будинок "Слово" у Харкові в 2007 році

Після різкого повороту в радянській національній політиці влада у Харкові перейшла від українізації до русифікації, а на зміну авангарду приходив схвалений на найвищому рівні соціалістичний реалізм.

У квітні 1933 року був заарештований перший мешканець "Слова" український поет Михайло Яловій. Незабаром будинок стали неофіційно називати "Крематорієм" та "Будинком попереднього ув'язнення" – всього у 1933-1937 роках радянські органи держбезпеки заарештували понад 70 його мешканців, 33 розстріляли.

Один із під'їздів будинку "Слово" після російського обстрілу 7 березня 2022 року. Фото: письменник Сергій Жадан

У сучасній українській традиції творчість письменників та поетів рубежу 1920-1930-х, багато з яких жили в "Слові", називають "Розстріляним відродженням".

Лише після смерті Сталіна частину репресованих мешканців будинку було реабілітовано. Після відновлення незалежності України на приміщенні встановили меморіальну дошку. 2019 року будинок внесли до списків культурної спадщини, а ще через два роки в одній із квартир з'явилася арт-резиденція.

Вже на другому тижні повномасштабного вторгнення, 7 березня 2022 року, російська ракета впала поряд із будинком "Слово". У будівлі було вибито скло, пошкоджено фасад. Незважаючи на атаки, співробітники харківського Літмузею під час війни провели біля стін будинку літературний фестиваль.

Загибель "Залізничника"

Будинок "Слово" далеко не єдина пам'ятка авангардної архітектури Харкова, яка постраждала в ході нинішньої війни. У списку пошкоджених чи зруйнованих об'єктів спадщини регіону, який ведуть активісти проекту "Харків манливий", – десятки будівель епохи конструктивізму.

Місто, яке виконувало у 1919-1934 роках функції столиці Української РСР, вважається однією зі світових столиць авангардної архітектури, водночас це одна з найбільш серйозно постраждалих від російських атак регіональних центрів України. До перших роковин повномасштабного вторгнення міський голова Харкова Ігор Терехов оцінював кількість зруйнованих будівель у більш ніж 5000, з них близько 500 не підлягають відновленню.

Палац культури залізничників у Харкові. Фото з "Популярної художньої енциклопедії", 1986 рік

У тому числі звернено до руїн була одна з пам'яток архітектури всеукраїнського значення – Палац культури "Залізничник". Російський, а згодом радянський архітектор Олександр Дмитрієв був направлений на схід України для проектування об'єктів культури, мостів та електростанцій. За його проектами було збудовано, наприклад, конструктивістський Палац металургів у Донецьку, театр-клуб у Краматорську. Фасад Палацу робітників, як спочатку називався "Залізничник" у Харкові, був задуманий Дмитрієвим у формі баяна з розкритим нутром. Добудований до 1932 палац отримав розкішну за мірками епохи обробку з використанням натурального каменю: мармуру, лабрадориту і граніту. Фрески у фойє написав художник Євген Лансер.

Палац виконував свою історичну функцію концертної зали упродовж 90 років. Крім того, у ньому працювали дитячі гуртки та музей Харківської залізниці. Першого удару по району "Залізничника" російські війська завдали вже у березні 2022-го. В результаті в будівлі було вибито більшість вікон. Вранці 18 серпня того ж року концертна зала була вражена прямим попаданням ракети. Палац охопив вогонь на площі 4200 квадратних метрів, і будівля фактично перетворилася на руїни. Прокуратура України порушила справу про порушення законів та звичаїв війни.

Палац культури залізничників у Харкові після ракетного обстрілу російської армії 18 серпня 2022 року. Фото: Reuters

Батьківщина футуризму

Село Чернянка на лівому березі Дніпра на Херсонщині іноді називають "батьківщиною футуризму" – це ще одна ключова локація для української та й світової історії художнього авангарду. Тут, у сімейній садибі Бурлюків, зародилося найлівіше з творчих об'єднань усієї колишньої Російської імперії – "Гілея".

Давид Бурлюк, 1914 рік. Фото зберігається в музеї Маяковського у Москві

Родина Бурлюків походила з українського козацтва. Давид Федорович – батько фактичного автора футуристичного руху Давида Бурлюка, художника Миколи Бурлюка, поета Володимира Бурлюка та художниці Людмили Бурлюк-Кузнєцової – служив керівником маєтку графа Мордвинова, одного з найбільших у Північному Причорномор'ї. Чернянка стала творчим полігоном для молодших Бурлюків та їхніх друзів. Наприклад, саме тут брати Бурлюки написали взимку 1911 картини для майбутньої виставки групи "Бубновий валет". Літописець футуризму поет Бенедикт Лівшиць згадував, що місцеві селяни тут теж знайомилися з авангардним живописом, з цікавістю дивлячись на "малюнки паничів" (картинки панських дітей).

Назва для спільноти "Гілея" запропонував той же Лівшиць, вичитавши його в "Історії" Геродота. Традиційно Гілея, регіон античної Скіфії, локалізується саме на лівому березі Дніпра, на території від сучасного міста Нова Каховка до Кінбурнської коси. Під егідою "Гілеї" вийшли збірки "Садок суддів", "Ляпас громадського смаку" та інші, був поставлений футуристичний спектакль "Перемога над сонцем" з декораціями Казимира Малевича. До речі, якраз у маніфесті футуристів, складеному Давидом Бурлюком, Володимиром Маяковським і Олексієм Крученим, який озвучив знаменитий заклик: "Кинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та ін. з Парохода Сучасності". За однією з версій, складений маніфест був у Чернянці.

Із встановленням радянської влади в Україні маєтки Мордвінова були націоналізовані. Більшість "економії" (контори маєтку та садиби керівника) занепала. Сам будинок Бурлюків знесли у 1980-х роках, але частина господарських споруд та зведена за вказівкою графа школа у селі вціліли.

Молоді художники в арт-резиденції Чернянка Futurum у травні 2017 року. Фото: сторінка арт-резиденції у фейсбуці

З 2002 року з ініціативи херсонських краєзнавців та центру молодіжних ініціатив "Тотем" у Чернянці проводили фестивалі футуризму Terra Futura – "Земля майбутнього". У знятому 2021 року для виставки у "Міському арсеналі" Києва документальному фільмі про Чернянку одна з ініціаторок фестивалю – керівниця "Тотема" Олена Афанасьєва зізнавалася, що однією з його цілей було "повернути Бурлюка Україні".

Починаючи з 2004 року, фестиваль охопив і інші майданчики – у тому числі розписний будинок Поліни Райко в Олешках (серйозно пошкоджений затопленням після прориву Каховської ГЕС, зараз на окупованій військами РФ території) та локації в регіональній столиці – Херсоні. У шкільному музеї в селі існувала експозиція, присвячена Бурлюкам та їхнім гостям, періодично у населеному пункті мистецтвознавці та місцеві жителі вели екскурсії, влаштовували арт-резиденції.

У травні 2022 року Чернянку окупували російські війська, на сьогодні село залишається захопленим. Херсонський художній музей, в якому зберігалися оригінали деяких робіт, створених Бурлюками в батьківській садибі, розграбували при відступі армії РФ з міста на правому березі Дніпра.

Дніпрельстан під обстрілами

Одним із символів модернізації України, який надихав художників та літераторів, була ДніпроГЕС, або Дніпрельстан (скорочення від "Дніпровська електростанція"). Її першу чергу було споруджено у Запоріжжі у 1927-1932 роках. Наразі станція, спроектована колективом авторів під керівництвом конструктивіста Віктора Весніна, і сама по собі вважається важливою пам'яткою авангарду. До комплексу ГЕС прилягає район "Соцмісто" – він відомий як один із перших у СРСР прикладів квартальної забудови. Тут знаходяться рідкісні для радянського будівництва будівлі в стилі ар-деко – так звані "будинки-виставки Лаврова", "будинок-кільце" С-подібної форми та інші пам'ятники архітектури.

Картина художника Дмитро Власюка "Дніпрельстан", 1932 рік

З самого початку російського вторгнення Запорізька область – один із регіонів України, які найбільше обстрілюються. По ДніпроГЕС було завдано не менше 13 ударів ракетами, артилерією та безпілотниками, станція стала однією з цілей російських атак по критичній інфраструктурі України, особливо серйозної шкоди їй завдали обстрілу в жовтні – грудні 2022-го та в лютому 2023 року. Під час грудневого обстрілу крилатими ракетами було вражено історичний майданчик перед будівлею машинного залу, на якому 1932 року пройшов мітинг на честь запуску станції, а 1950-го – на честь її відновлення після Другої світової війни.

5 травня 2023 року колектив Запорізького краєзнавчого музею відкрив виставку "Російський терор об'єктів Дніпровської ГЕС 2022-2023 рр.". На ній можна побачити уламки ракет, відбиті вибухами шматки рожевого туфу, яким фанерований машинний зал першої черги станції, безпілотник "Шахед-136" з написами "Хай буде світло!", "Чому ви так добре живете?" та інші експонати.

«Аргумент»

На цю тему:

• "Малевич називав себе українцем": світові музеї активізували рекласифікацію художників, що народилися в Україні, і пов'язаних з Україною робіт
• Країна мародерів: Як Росія грабує музеї окупованого півдня України
• Другий фронт, культурний
• Про неприпустимість співробітництва українських та російських діячів культури під час війни