Чому надії путіна на візит Сі Цзіньпіна не справдилися - експерт

Версия для печати

За підсумками візиту китайського лідера Сі Цзіньпіна до Москви не підписано жодного документа, що зобов'язує, — лише меморандуми, які нічим не обтяжують жодної сторони. Китай явно сподівався, що зіграє роль миротворця, як це було у випадку з Іраном та Саудівською Аравією, але з російським керівництвом такі речі не відбуваються. У результаті візит було скорочено з трьох днів до півтори доби, і Сі Цзіньпін поїхав явно незадоволеним. Чому переговори вийшли порожніми і з економічного, і з політичного погляду, а також, як санкції починають працювати, а фінансові можливості російського уряду для продовження війни сильно скорочуються.

Про це пише Михайло Крутіхін, відомий в росії спеціаліст з нафтогазового ринку, сходознавець, економічний аналітик, у своїй статті у виданні The Insider.

Прорив до Азії неможливий

В економічному плані переговори заздалегідь були визначені тим, що логістичних можливостей для збільшення постачання нафти і газу до Китаю немає. По нафті є обмежені потужності нафтопроводу Східний Сибір — Тихий Океан (і в далекому кінці — порт Козьмино, звідки танкери йдуть у Китай). Потужність цього напряму — 80 млн. тонн на рік, але на іншому кінці не лише Китай — танкери йдуть до Японії та інших азіатських країн. Крім того, з цієї труби нафту забирають два нафтопереробні заводи: у Хабаровську та Комсомольську-на-Амурі. Невелика труба йде через Казахстан з Омська та Павлодара, куди від «Роснефти» надходить 10 млн. тонн на рік.

Збільшення поставок пов'язано з тим, що китайці підганяють великі танкери на стоянки в Середземному морі, потім на Чорному морі з Новоросійська купують російську нафту через трейдерів за ціною сильно нижчою від стелі, перевантажують її в море у свої великі танкери і везуть або в Китай, або в інші азіатські країни, а дорогою ще доливають іранську нафту. Якесь збільшення китайського імпорту російської нафти визначається лише цими схемами — не найефективнішими, але працюючими.

Що стосується газу, то в Китаї поки що немає іншої труби, всі постачання газу будуть йти тільки «Силою Сибіру». Цього року вона може поставити 22 млрд кубометрів, а на проектну потужність 38 млрд на рік вийде лише 2025 року — більше рухів не передбачається. У результаті Китай як споживач не може посісти місце європейського ринку.

Крім того, у Китаю є модель імпорту, його плани чітко позначені, і там немає «Сили Сибіру – 2». У плани входить отримання з Росії 38 млрд. кубометрів протягом 30 років по «Силі Сибіру», а також 10 млрд. кубометрів через Далекий Схід трубою Сахалін — Хабаровськ — Владивосток. Китай розраховує на видобуток свого газу (у тому числі із сланцевих порід), на імпорт із Середньої Азії, Малайзії та на скраплений природний газ. Часто це саме китайський скраплений природний газ, який видобувають китайські компанії, скраплюють його у різних країнах світу, і цей газ уже належить їм. Там все розписано на кілька десятиліть уперед і місця для російського газу там немає.

Російський президент має давню мрію — з'єднати газотранспортні мережі на сході країни із західними, щоб перекидати обсяги газу з Європи до Азії і навпаки, куди буде вигідно. Уявіть собі Путіна, який приходить до китайського керівника і каже: «Ми вам хочемо величезну трубу побудувати, але ми маємо план перекидати ці обсяги або вам, або європейцям — туди, де нам буде вигідно». І що йому відповість на таку привабливу пропозицію Сі Цзіньпін? У результаті всі настійні спроби переконати Китай у необхідності будівництва нової труби через Монголію залишаються без відповіді.

Не краще ситуація з іншими альтернативними напрямками. В Індії вже чверть століття працює Туркменістан із проектом експорту свого газу через Афганістан та Пакистан. Навіщо там кидати ще й російську трубу? Іран для цього не підходить, тому що за іранськими законами іноземні компанії не можуть володіти ні газом, ні нафтою на іранській території. Тому доведеться продавати газ Ірану, потім домовлятися, щоб він продавав газ як свій та ділився прибутком із тим, хто його поставив. Це надто складна схема. У Туреччину йде «Турецький потік», про який важко свого часу домовлялися. Туреччина поглинає газ із «Блакитного потоку» через Чорне море, а одна труба потужністю 16 млрд кубометрів на рік перетинає болгарський кордон і йде далі до Євросоюзу. На ній зараз сидять Сербія та Угорщина.

З Європи Росія пішла сама

Варто нагадати, що з Європи «Газпром» пішов сам. Зараз проти «Газпрому» йдуть арбітражні позови, оскільки він не виконав своїх контрактних зобов'язань і пішов із цього ринку. Якщо буде політична воля, то труб достатньо. Є труба через Фінляндію, закрита Росією. Є труба через Білорусь та Польщу до Німеччини, закрита Росією. Маємо українські труби. Запитувати треба не з європейців, які буцімто не хочуть купувати російський газ, а з російського керівництва, яке наказало «Газпрому» вчинити самогубство.

Усю зиму російському обивателю малювали картинки Європи, що замерзає, а коли Європа цілком успішно зиму пережила, почали говорити, що її врятувала погода, тому багато газу не знадобилося.

Насправді ж, по-перше, Європа навчилася економити газ, скоротивши попит на 21%. Йде впровадження енергозберігаючих технологій, розвиток використання вітру, сонця та біопалива. По-друге, відмовилися від виведення з експлуатації ядерних електростанцій, від виходу з вугільної генерації. Тимчасово наступивши на горло своїй зеленій пісні, європейці спалюють вугілля, щоб генерувати електрику. Важливим кроком стало витрачання більших грошей на імпорт зрідженого природного газу, для цього почали будувати нові термінали, перекидати газопроводи через кордони країн — членів ЄС. Усі ці питання вирішено, і Європа готова до всього.

Коли в Росії звучать прогнози про те, що Європі наступного року не вистачить 30 млрд. кубометрів газу, з'ясовується, що вважають неправильно. Європа може обійтися і наступної зими, і через дві зими взагалі без російського газу. Так, можливо, доведеться переманювати високими цінами скраплений газ із азійського ринку. Так, доведеться більше витратити, але замерзати або змушувати свою промисловість задихатися без газу точно не доведеться.

Видобуток нафти скорочується не добровільно

Росія оголосила про скорочення видобутку нафти на 500 000 барелів на добу. Коли кажуть, що вона скорочує видобуток нафти добровільно, щоби не дратувати ринок, це не так. Росія зараз і не може добувати більше нафти. Росія не добирала своєї квоти видобутку, обумовленої з партнерами по ОПЕК+, саме на півмільйона барелів на добу. "Добровільне скорочення" - просто визнання факту. Ринок це чудово розуміє. Коли російські представники оголошують, мовляв, ми продовжуємо цей захід, ринок має відреагувати підвищенням цін: «Ах, буде дефіцит. Ах, без російської нафти ми не обійдемося», а отже, ціни мають поповзти вгору. А ціни падають. Вони відреагували на рішення ФРС США збільшити ставку рефінансування до 5%. І саме це вплинуло на ціни на світовому нафтовому ринку, але не на заяву Новака.

Позиція Росії у ОПЕК залишається декоративною. Там чудово розуміють, що це країна, яка з об'єктивних причин не здатна швидко скоротити або наростити видобуток так, щоб вплинути на ринок. Картельна змова — маніпуляція з обсягами видобутку, а Росія цього не здатна. Більшість нафтових свердловин - слабенькі, нафта йде сильно обводнена, свердловини дають два відра нафти на добу. Їх дорожче зупиняти та ліквідувати, а потім відновити неможливо. Буріння свердловини поруч із тим самим пластом, де більше води, ніж нафти — так виглядає наша нафтова галузь. У Саудівській Аравії свердловина дає 1–2 тисячі тонн нафти на добу, а середня російська свердловина дає 9,5 тонни на добу. Жодної гнучкості тут не передбачається. Зате є велика символічна гордість — бачите, в нашому альянсі є два найбільші виробники нафти з трьох: Росія та Саудівська Аравія. Це – чиста декорація.

Санкції починають працювати

Що ж до дефіциту західних технологій внаслідок санкцій, то катастрофи тут немає. Компанії, які створювали сервісну галузь у російській нафтогазовій сфері — Halliburton, Baker Hughes та інші — залишивши Росію, залишили тут кадри, навчальні центри, науково-дослідні центри, підприємства з виготовлення передового обладнання... І все це поки що працює. Є закупівлі обладнання у Китаї.

Так, окремі речі без західних технологій неможливі. Наприклад, для морської сейсморозвідки явно недостатньо ні обладнання, ні суден, ні бурових суден для роботи на шельфі. Важке становище з хімікатами та іншими матеріалами для гідророзриву пласта. Для стимулювання нафтовидобутку російські компанії робили тисячі операцій так званого фрекінгу на рік. Там виникли труднощі, тому що обладнання для фрекінгу не випускається. За весь час у Росії було побудовано лише три комплекси, яких потрібні десятки, а то й сотні.

Труднощі з нафтопереробкою в тому, що, оминаючи санкції, потрібно шукати каталізатори. Є складнощі з оцінкою розвіданих запасів. За участю іноземних компаній проби, результати сейсмічної зйомки та інші дослідження надр вирушали просто за кордон, у лабораторіях вони вивчалися та робилися висновки про те, що можна з цим робити. Цієї спільної роботи з іноземними інвесторами наразі немає. Я назвав би це все початком кінця. Ще в 2018 році Міністерство енергетики попереджало Держдуму відкрито, що якщо далі так піде, то до 2035 року видобуток нафти в Росії впаде на 40%, тому що запаси, що залишаються, все більш нерентабельні і важковилучені. Хто туди піде?

Велика проблема – податкова нестабільність. Податкові системи у нафтовій галузі змінюються кілька разів на рік. Ось відкрили ви родовище та довели, що там можна щось робити. З моменту початку розробки родовища і до моменту, коли проект приноситиме прибуток, у вас проходить від семи до п'ятнадцяти років. Яка нафтова компанія вкладатиме гроші в проект, який почне окупатися за 10–15 років? Таких сміливців немає. Це має бути державна компанія на кшталт «Роснефти», яка має інші принципи бізнесу — вони заробляють не на кінцевому результаті, а на розпиленні виділеного бюджету в процесі роботи. Виділяється гігантський бюджет на абсолютно нерентабельний у майбутньому проект, і доки ці кошти йдуть, вони їх пилять. Комерційні компанії не так працюють — там треба звітувати перед акціонерами.

Самі ж санкції згодом змінюють свій характер і загалом працюють. Вважалося, що Росія втратить від грудня половину свого нафтового експорту, а з наступного березня — майже 70% експорту. Потім вирішили запроваджувати механізм стелі цін, щоб не створювати дефіциту. Стеля цін запрацювала. І так добре працює, що якщо ми подивимося на дані Міністерства фінансів за січень та лютий, то побачимо, що прибутки російського бюджету від нафти та газу скоротилися на 46% і в січні, і в лютому. Через це вся доходна частина бюджету скоротилася на третину. Так працюють санкції. Так, можна сказати, що нафта зрештою надходить за непоганою ціною в Індію чи ще кудись, але вся різниця між дешевою нафтою, проданою нижче стелі десь у порту, і нафтою, яка кудись надійшла, присвоюється компаніями, які асоційовані з російськими постачальниками, та всі гроші залишаються за кордоном.

Зараз триває бурхлива діяльність із виведення грошей із Росії. Кому війна, а кому мати рідна — «давайте ми тут зробимо хороші гроші, тим більше, що ніхто особливо не контролює». Нафтові компанії наробили собі доньок за кордоном, яким вони продають дешево нафту, а ті далі накручують — і гроші залишаються на зарубіжних рахунках.

Фінансування війни та сухий залишок

Через війну фінансові можливості російського уряду продовження війни сильно скорочуються. Щоб підживлювати війну грошима — здебільшого навіть не валютою, а саме карбованцями, якими розплачуються з армією та оборонною галуззю, — треба мати звідкись приплив грошей. А його немає, бо видаткова частина бюджету зростає на 70%, а доходна скорочується на третину. В результаті, мабуть, рубль знецінюватиметься — щоб скоротити дефіцит, продаватимуть золото та юані з валютних запасів, обдиратимуть компанії, у яких ще якісь гроші залишилися. «Газпрому» понад усілякі податки наказали вносити щомісяця до державного бюджету 50 млрд рублів «просто так» — цього немає в податковому кодексі. Іншим компаніям сказали: Давайте ви нам ще 300 млрд рублів внесете, а то у нас дефіцит.

На нараді Російського союзу промисловців та підприємців Путін їх опрацьовував, але йому категорично було сказано: «Якщо ви хочете отримати ці гроші, то вносіть ці зміни до Податкового кодексу, щоб це було обов'язково для компаній та підприємців». Щойно з'являється слово «добровільно», перед підприємствами та компаніями виникає загроза санкцій. Ніхто не хоче виявитися «спонсором війни», тому жодних добровільних пожертв вони вносити не хочуть. Можливо, почнуть знову запроваджувати державну позику, тобто частину зарплати видавати папірцями з обіцянкою їх погасити. Існують різні способи скорочення бюджетного дефіциту, і частина цих способів вже використовується.

У сухому залишку вище російське керівництво не має жодних раціональних планів. Приїхав Сі Цзіньпін, щиро хотів «обробити» Путіна і створити умови для миру чи хоча б перемир'я, щоб потім зателефонувати Зеленському до Києва та сказати: «Є такі пропозиції, і Китай тут відіграє значну роль». Але Сі дуже швидко зрозумів, що з цією людиною неможливо говорити, — вона поводиться як безумець. Були оголошені перші, другі, треті, четверті плани, але всі вони виявилися дурістю і порожньою балаканею, як все, що походить від Путіна, чия поведінка не піддається жодній логіці.

Людина, яка каже, що бореться із Заходом, робить усе, щоб Захід зміцнити. Він працює на США та НАТО, а Росію виснажує у всіх відносинах.

«Аргумент»

На цю тему:

• Сі-фактор: Росія потрібна Китаю, щоб тягати каштани з вогню
• Китай підминає Росію